Будинки “гріха” у старому Відні

Існують відомості, що перші будинки розпусти в столиці Австрії існували ще з 14 століття. Кажуть, що в них побував навіть імператор Йозеф II. Станом на 1820 рік у Відні налічувалося до 20 000 повій. З 1873 року “нічні метелики” повинні були проходити огляди у лікаря, пише viennaka.eu.

Перші проблеми, розвиток проституції

У другій половині 17 століття католицький проповідник Аврам Санта-Клара виступив проти публічних будинків у Відні. Він стверджував, що в таких закладах почалася епідемія (сифілісу), і їх потрібно негайно закрити. Однак його слова викликали невдоволення імператора Леопольда I, який зажадав від проповідника вибачень. Імператриця Марія Терезія вжила жорстких заходів проти віденських повій. Незважаючи ні на що, знать відвідувала будинки й добре проводила своє дозвілля.

У 1900 році Відень став столицею проституції. Найвідомішою повією була Жозефіна “Пепі” Мутценбахер, родом з Оттакрінга. Вона підшукувала собі клієнтів у кав’ярні “Griensteidl” на Міхаелерплац неподалік від першого борделю, а її “напарниці” найчастіше воліли працювати в міських парках.

Особливості віденських будинків розпусти

У 14 столітті у Відні найпопулярнішим був бордель розташований на вулиці Грабен, його відвідувала знать міста. Він перебував під контролем придворного маршала і приносив своєму власникові дуже гарний дохід. Працював доти, доки імператор Фердинанд I не заборонив діяльність розпусних жінок і створив “таємну комісію цнотливості”. Згідно з забороною борделі закрили, проституцію оголосили незаконною діяльністю, яка включала в себе смертну кару. Спійманих жінок карали публічною прочуханкою перед церквою. Часом їм відрізали одне вухо.

У 9-му окрузі на вулиці Грененторггассе 24 розташовувався бордель сутенерки Регіни Ріль. У ньому жінки жили як у полоні, їх били, замикали. Поліціянти не могли нічого вдіяти, оскільки власниця закладу підкуповувала їх безкоштовним сексом і алкоголем. Тож “рабині” борделю були зовсім не захищеними, а їхні права постійно порушували. 

У будинку розпусти “Regine Riehl” працювали дівчатка від 14 років і старші. Приходили вони сюди з банальної причини — нестачі грошей. Але насправді, всю частину зароблених грошей їм не виплачували. Якщо у Регіни був гарний настрій, то вона могла віддати повії лише половину зарплати, а часом і зовсім нічого не платила.  

Щодо умов роботи, то вони були жахливими. Щовечора Регіна замикала своїх працівниць у камерах із ґратами на вікнах. Якщо вони поводилися слухняно, виконували всі накази господині закладу, то їх відпускали на територію невеликого саду для відпочинку. А якщо погано, то нікого на вулицю не випускали. Великий батіг забезпечував дисципліну. Деякі клієнти били жінок до чорноти.

У борделі були всілякі інструменти для цього: батоги, ремені, палиці.

У 1906 році все те, що відбувалося в борделі, набуло розголосу. ЗМІ почали публікувати статті, в яких висловлювали обурення і звинувачували поліцію у зловживанні повноваженнями. Дійшло до того, що Регіна Ріль постала перед судом. Їй присудили 3 роки позбавлення волі. Однак історія на цьому не закінчується, оскільки Ріль вийшовши з в’язниці, у 1911 році відкрила у Відні ще один бордель.

З кожним роком у Відні кількість таємних повій неухильно зростала. Через бідність все більше жінок були змушені займатися “брудними справами”. Згідно з поліційною статистикою, серед 3272 відомих повій 1920 року були 377 державними, з них 8 – дружини офіцерів і неповнолітні доньки докторів і членів ради.

Лише за часів правління австрофашистів вулична проституція була заборонена. Втративши великий дохід, дві великі віденські сутенерки наприкінці 1934 року об’єднали зусилля і відкрили бордель на вулиці Жирардігассе 10. Зовні він був непримітний, користувався популярністю серед чоловіків. Однак з анексією Австрії будівлю штурмували нацистські активісти й повій інтернували.

У сучасному Відні існує дуже багато “масажних салонів”, сотні “студій”, які свідчать про те, що проституція, як і раніше, залишається однією з найважливіших і найприбутковіших сфер у місті. Той факт, що вона дедалі більше визнається з погляду політики охорони здоров’я, майже не чинить позитивного впливу на реальні умови роботи “жриць кохання”.

...