Буремне XX століття стало для мешканок Відня періодом кардинальної зміни сприйняття власного волосся та ставлення до зачісок. Створення модного образу відбувалося в кількох ключових середовищах: в професійних перукарських салонах, розташованих у центрі міста, та вдома. Існували й менш формальні заклади, як-от громадські лазні (Bäder) та невеликі квартальні перукарні. Поговорімо про все це детальніше на viennaka.eu.
Революція догляду за волоссям
З настанням XX століття у Відні стрімко розвивалася мережа професійних перукарень і салонів (Friseursalons), які спеціалізувалися на обслуговуванні як жінок, так і чоловіків. Саме ці заклади стали центрами впровадження нових модних віянь. У відповідь на поширену на початку 1900-х років «бактеріофобію» та загальну вимогу часу до чистоти, перукарні постійно підвищували стандарти гігієни та поглиблювали спеціалізацію послуг. Тут жінки могли не лише зробити стрижку чи укладку «гарячими» методами, але й отримати складніші послуги.
Ключовим моментом став технологічний стрибок у 1910–1930-х роках, коли у великих салонах з’явилися електричні та механічні апарати для перманентної завивки (permanent-wave machines). Попри розквіт спеціалізованих салонів, у першій половині XX століття, особливо у міжвоєнний період, зберігалася традиція домашніх візитів перукарів. Для заможних клієнток або тих, хто високо цінував приватність, було звичною практикою запрошувати майстрів додому чи у власні невеликі приватні салони в межах квартири.
Таким чином, індустрія зачісок у Відні XX століття була динамічною системою, яка поєднувала модернізацію та спеціалізацію салонів зі збереженням традиційних послуг, задовольняючи потреби як широкого загалу, так і вищого класу.
Розмежування перукарських послуг за статтю та прагнення до універсальності
Традиційно в міському просторі існувало чітке розмежування послуг за статтю. Чоловіча аудиторія покладалася на майстерні-барбершопи, де головний акцент робився на якісному голінні та класичних коротких стрижках. Водночас жіночі салони пропонували ширший спектр послуг, зосереджуючись на укладанні, фарбуванні та модних техніках. Однак, з розвитком міської інфраструктури, ці ролі не були абсолютно жорсткими й часто перетиналися, особливо у великих салонах, що прагнули універсальності.
Поряд із самостійними закладами, центрами моди ставали салони при універмагах та великих торгових домах. Ці салони діяли як додатковий сервіс для заможних клієнток. Розташовані в елітних торгових кварталах, вони пропонували швидкі та елегантні укладки, часто перед важливими світськими подіями чи фотосесіями, стаючи магнітом для віденської еліти та підкреслюючи статус.
Сама професія перукаря водночас переживала період інтенсивної професійної трансформації та модернізації. Перукарська справа перестала бути просто ремеслом і перетворилася на регульовану галузь. З’явилися спеціалізовані освітні заклади, формувалися гільдії та професійні асоціації, які впроваджували єдині стандарти та регламентували роботу майстрів. Це сприяло не лише поширенню новітніх технік, але й значному підвищенню рівня обслуговування. Модернізація, що активно проходила у міжвоєнний та післявоєнний періоди, зробила перукарські послуги у Відні більш професійними та доступними, остаточно інтегрувавши місто у світовий контекст модної індустрії.
Від гігієнічних страхів до конкретних кроків
На зламі XIX та XX століть питання гігієни набуло критичного значення. На тлі загального страху громадськість стала надзвичайно чутливою до чистоти публічних просторів, включно з перукарнями. Це змусило заклади активно рекламувати антисептичні методи роботи та інвестувати у санітарні умови. Деякі клієнтки навіть демонстрували недовіру, приносячи із собою власні гребінці та щітки, що свідчило про зростальний запит на безпеку послуг.
Процедура миття та сушіння волосся, яка сьогодні здається звичайною, на зламі XIX і XX століть була дорогою новацією, що поступово поширювалася під впливом потужного гігієнічного руху. Для впровадження цієї практики необхідна була не лише нова інфраструктура, але й освітня кампанія, спрямована на подолання старих уявлень про здоров’я, які помилково вважали миття волосся шкідливим. Самі перукарі потребували переконання, про що свідчать публікації в галузевих виданнях.
Так, «Новий віденський перукарський журнал» (Neue Wiener Friseur-Zeitung) у 1898 році підкреслював: «Неймовірно і не піддається опису, скільки пилу та бруду накопичується у волоссі… Затхлий та несвіжий запах видає нечисту голову навіть здалеку». Таким чином, миття голови почали розглядати як необхідний гігієнічний захід, спрямований на боротьбу з поширеними шкірними захворюваннями, а також як бажане нове джерело доходу у бурхливій жіночій перукарській індустрії.
Тісно пов’язаним елементом було сушіння волосся. Спочатку воно здійснювалося рушниками та вентиляторами, але з кінця XIX століття на ринку почали з’являтися технічні засоби для прискорення цього процесу. У міжвоєнний період механізація перукарень прискорилася: окрім появи електричних фенів Wella та окремих пристроїв для комерційного та приватного використання, в салонах почали встановлювати центральні системи гарячого повітря з кількома сушильними станціями, що остаточно закріпило миття та швидке сушіння як важливу частину перукарського сервісу.
Еволюція жіночих зачісок у Відні XX століття
На рубежі століть, у період 1900–1910 років, панував романтичний ідеалізм та вплив художнього стилю Wiener Jugendstil. Жіночий образ, натхненний естетикою Gibson Girl, передбачав високі об’ємні пучки та м’які, плавні хвилі біля обличчя. Для створення необхідного об’єму віденки використовували спеціальні підкладки — «rats», прикрашаючи укладки шпильками, перлами та стрічками.
Кардинальний злам настав у 1920-х роках, коли символом модерності стала коротка стрижка — Bubikopf. Ця віденська назва для варіанту каре або бобу позначала чітку форму, що сягала вух, іноді була асиметричною та часто поєднувалася з елегантними фіксованими хвилями (finger waves). У Відні, як культурному центрі, Bubikopf швидко набув популярності, ставши візуальною ознакою «Нової Жінки» (Neue Frau) та символом емансипації.
У 1930-х роках мода змістилася у бік витонченого голлівудського гламуру. В тренді були гладкі, блискучі S-подібні хвилі, довше каре з підкрученою лінією, та класичні марсельські хвилі (Marcel Waves). Саме в цей період віденська преса активно рекламувала салони, де вже широко практикувалися спроби хімічної завивки.
Практичність домінувала у 1940-х роках, коли через обмеження воєнного часу зачіски стали скромнішими. Хоча загальноєвропейські тренди, як-от Victory Rolls, були поширені, в Австрії перевага надавалася середній довжині, м’яким локонам та укладкам, які легко можна було зробити вдома за допомогою бігуді чи тканинних стрічок, оскільки матеріальні ресурси та доступ до перукарських послуг були обмежені через воєнний час.
Післявоєнне десятиліття 1950-х ознаменувалося поверненням до гламуру, об’єму та романтики. Актуальними стали пишні локони, пухкі пучки та хвилясті «богемні» укладки, зокрема популярний Italian Cut. Відень пережив справжній бум: активно відкривалися модернові салони, що масово впроваджували техніку Dauerwelle (довготривала хімічна завивка), забезпечуючи бажаний пишний об’єм.
Енергійні 1960-ті принесли цілу низку стилів: від короткого віденського каре до високої, скульптурної «Бабетти» (Babetten-Frisur). Хімічна завивка продовжувала домінувати, при цьому салони почали пропонувати нові, прогресивні методи, як-от «холодна завивка» (kalte Dauerwelle).
У 1970-х роках акцент змістився на природність та довжину. Довге, пряме волосся, стрижки Shag з фігурними кінчиками та мінімальна, легка завивка стали популярними, гармонійно поєднуючись із богемною модою віденських артистичних кіл.
На противагу цьому, 1980-ті стали десятиліттям «вибуху стилю». Це був час сильного об’єму, «пишної гриви» та асиметричних стрижок. Dauerwelle стала майже нормою для будь-якої довжини, а використання лаку для волосся досягло свого піка. Австрійські журнали краси того часу рясніли цими драматичними та фіксованими образами.
Нарешті, 1990-ті принесли відхід від надмірного об’єму на користь природних ліній та багатошаровості. Домінували багатошарові стрижки, каре різної довжини, а хімічна завивка втратила свою актуальність. Натомість популярності набули пряме волосся та освітлені пасма, що підкреслювало текстуру та легкість.
Таким чином, жіночі зачіски у Відні XX століття відображають неперервний діалог між інноваціями, соціальними віяннями та мистецькими впливами, перетворюючи перукарське мистецтво на справжній літопис епохи.
Джерела: wi101.wisc.edu, unipub.uni-graz.at, magazin.wienmuseum.at, www.lordhair.de