Історія життя талановитої віденської феміністки, письменниці Рози Майредер

Роза Майредер була представницею першого австрійського жіночого руху. Її феміністські есе читають і перевидають досі. Як донька трактирника з Відня стала відомою теоретикинею австрійського жіночого руху на зламі 19-20 століть, читайте тут viennaka.eu.

Не таке, як у всіх дитинство

Роза Майредер народилася в сім’ї власника трактиру Франца Обермайєра та Марії Енгель. Історію свого життя вона описала в автобіографічній праці “Das Haus in der Landskrongasse”. У ній жінка розповіла, що її батько був дуже вразливим, проте, він називав себе ліберальним прихильником революції 1848 року. Марі мати Рози всіляко намагалася придушити її талант і видати доньку вдало заміж. У дитинстві Розу прозвали “блакитною панчохою” через її велику любов до читання.

Бувши маленькою, Майредер повставала проти свого виховання, проявляючи жіночність, яку вона пізніше розкритикувала у своїй збірці есе. Вона відкидала передбачувану вроджену “природу жінок” і вважала, що зміна ролі жінок у суспільстві призведе до зміни гендерної ролі чоловіків.

З ранніх років Роза цікавилася філософією. Вона з великим задоволенням читала Канта, Ніцше, чий синтез культу особистості вплинув на неї в майбутньому.

Роза вважала, що державна школа обов’язкова для дівчаток нудна, а в підлітковому віці відмовлялася носити ліф. У ній постійно точилася внутрішня боротьба, вона вважала себе в цьому світі чужою, при цьому усвідомлюючи свою унікальність.

Попри певні забобони свого батька, дівчинка зростала в позитивній обстановці. Їй дозволяли відвідувати уроки латини, грецької мови, вона брала участь у суботніх вечорах для молоді.

Заміжжя, розвиток особистості

З ранніх років Роза мріяла стати письменницею. Після боротьби з сексуальністю, що пробуджувалася, — забороненою темою для дівчат того часу, та відвідування занять гри на фортепіано, уроків співу, малювання Роза вийшла заміж. Її обранцем став студент архітектурного факультету Карл Майредер. У 1881 році пара одружилася.

Це був дуже красивий союз двох закоханих людей. Вони гармоніювали як зовні, так і морально.

У перші роки заміжжя Роза продовжувала займатися самоосвітою, читала Арістотеля, Цицерона. Крім цього, вона почала писати новели, які опублікували пізніше. Том її новел “Aus meiner Jugend” опублікував Пірсон у 1896 році. У ньому жінка засуджує соціальний порядок, у якому сексуальність узаконена тільки в рамках офіційного шлюбу. Вона також критикує шлюб за розрахунком, деспотизм чоловіків щодо дружин і дітей. У своїх текстах письменниця неодноразово спирається на свій досвід.

У 1893 році Роза Майредер вступила до нещодавно заснованої Загальної австрійської жіночої асоціації (“AÖFV”). Це об’єднання так званих буржуазних радикальних жінок вело боротьбу за права жінок. Вони обстоювали навчання, поліпшення прав жінки в сім’ї та суспільстві.

Ще одним серйозним питанням, яким займалася Майредер, була боротьба з проституцією. Разом з іншими учасницями асоціації вона була однією з небагатьох пацифісток під час Першої світової війни. У 1919 році стала головою Міжнародної жіночої ліги за мир і свободу. Протягом 10 років Роза Майредер була віцепрезидентом асоціації “AÖFV”. Попри це, вона вважала себе теоретиком, їй більше подобалося не керувати, а писати.

У 1899 році вийшов її перший роман “Idole, Geschichte einer Liebe”. У 1905 році письменниця випустила свою збірку есе, у якій написала найбільш саркастичний тракт щодо гендерних питань. Книгу було перекладено 2 мовами: чеською та англійською.

У ній Роза проаналізувала моделі мислення, що існували на той час, з погляду гендеру та пов’язаних з ним владних відносин. Вона стверджувала, що саме соціальні норми, а не природа, визначають відносини між статями. Тим самим відкрила нові горизонти. Приміром, вона детально розглянула чоловічі фантазії, від яких жінки повинні були звільнитися, щоб знайти індивідуальність.

Художня жіноча школа, нове життя

У 1897 році Роза разом зі своєю подругою художницею Ольгою Прагер заснувала художню школу для жінок. Варто зазначити, що в період з 1920 року до 1921 року жінки не могли вступити на навчання до Віденської академії мистецтв, оскільки їм відмовляли.

Особливістю школи Майредер була можливість відвідувати курси з вивчення оголеної натури й анатомії, чого також не було в приватних жіночих художніх школах.

Коли Розі виповнилося 44 роки вона до безпам’ятства закохалася в міністерського радника Пауля Кубіна. Вона страждала від того, що він полюбляв користуватися послугами повій, у той час, як Роза публічно виступала проти проституції та деградації жінок як сексуальних об’єктів.

Чоловік Рози Карл знав про зради дружини, але мовчав, адже кохав її дуже. У 1912 році на тлі внутрішньої боротьби та постійних потрясінь у нього почалися психічні розлади. Догляд за хворим чоловіком був складним як у моральному, так і фізичному плані.

У зв’язку з обставинами Роза була песимістично налаштована. З роками вона ставала більш консервативною.

Проте вона й далі брала участь у жіночому русі за мир, виступала з лекціями на зборах, писала есе з філософії. Упродовж десятиліть вона працювала над п’єсою — загадкою, свого роду жіночим Фаустом, яку було опубліковано в 1932 році під назвою “Anda Renata”. Невдовзі її майже забули як феміністку і почали цінувати як письменницю, філософа культури.

У листопаді 1928 року Роза Майредер стала громадянкою Відня. За свої численні праці Роза отримала багато нагород. У 1990 році її фотографія прикрасила останній випуск купюри в 500 шилінгів. Також у Відні є парк Рози Майредер. Крім цього, твори цієї великої жінки постійно перевидаються. Пам’ять про неї переходить з одного покоління в інше.

...