Як би це парадоксально не звучало, проте не дарма кажуть, що за все в нашому житті потрібно платити. Історія монахині Анни Піппінгер зворушує серце й викликає почуття жалю. Молода дівчина до нестями закохалася в юнака, мріяла з ним про шлюб, сім’ю. Однак цьому не судилося збитися, Анну стратили, замурували живцем, і всього лише тому, що вона хотіла бути щасливою, пише viennaka.eu.
Особисті принципи
Одним із найстрашніших покарань в історії людства було замуровування живцем. Спочатку його використовували до весталок, які порушили обітницю цнотливості у Стародавньому Римі. Через деякий час почали застосовувати до жінок, які зраджували чоловіка або вбивали свого малюка. Людину ставили у вузьку нішу і замуровували, через певний час, від нестачі кисню, вона задихалася. Щоб засуджений якомога більше мучився, у стіні залишали крихітний отвір. Так смерть від голоду та спраги наставала повільніше.
Є безліч свідчень, які підтверджують, що цей метод покарання був поширений у монастирях. До нього засуджували жінок, які порушили обітницю цнотливості або намагалися втекти.
Така страшна історія трапилася й у Відні на початку 15 століття. Альбрехт Піппінгер був впливовою, багатою людиною в місті. Він дуже любив, коли його всі поважали та шанували. Однак той факт, що мером Відня обрали не його, а друга Отто Вюльфляйнсторфера, вдарив по самолюбству і настільки сильно розгнівав Альбрехта, що він без жодного жалю розірвав багаторічну дружбу. Крім цього, заборонив своїм доньці й синові спілкуватися з дітьми бургомістра.
Однак не все було так просто, річ у тім, що Анна і син Вюльфляйнсторфера Віпрехт були закохані одне в одного, а їхні батьки раніше домовилися, що одружать молодих людей. У зв’язку з обставинами, що склалися, Альбрехт не дотримав обіцянки й наказав дочці розірвати стосунки. Брат Анни Фрідріх допомагав закоханим таємно зустрічатися.
Побачивши, що син страждає від нерозділеного кохання, Отто прийшов до свого колишнього друга Піппінгера і запропонував помиритися заради дітей, щоб не відбирати в них щастя. Той, почувши це, схопився і сказав, що краще він віддасть дочку в монастир, ніж його синові.
Через кілька днів після цієї зустрічі Альбрехт відвіз Анну в монастир Св. Агнеси. Він заплатив великі гроші на пожертви, аби доньку якнайшвидше посвятили в черниці.
Всупереч усім заборонам
Черниця за примусом не могла змиритися з такою долею. В один із рідкісних візитів брат Фрідріх дав Анні шнур і поцікавився, де знаходиться вікно її келії. Також він повідомив дівчині послання від Віпрехта, що той не збирається відступати та боротиметься за кохання до останнього.
У встановлений час Віпрехт приходив під стіни монастиря. Далі Анна викидала з вікна шнур, до якого хлопець прив’язував мотузяну драбину і по ній підіймався в келію. Протягом кількох місяців ніхто з черниць нічого не підозрював. Але однієї ночі юнак забув підняти драбину назад у келію, а сестра Беатріс якраз у той період робила обхід, і побачила її. Прийшовши в монастир, вона підійшла тихенько до келії Анни, приклавши вухо до дверей, почула розмови, якраз у той момент Віпрехт обіцяв допомогти коханій втекти.
Сестра Беатріс відразу вирушила до настоятельки монастиря і доповіла їй все. Після цього сповістили Піппінгера про ганьбу його дочки, а заразом про покарання, яке на неї чекає. За порушення обітниці цнотливості Анну засудили до замуровування живцем.
Розлючений Альбрехт одразу погодився, бо сказав, що через цей мерзенний вчинок донька вже назавжди померла для нього.
Жорстока оплата за світлі почуття
Тим часом Віпрехт готував критий віз і домовився з Фрідріхом, братом Анни, що той чекатиме біля міських воріт, звідки вони поїдуть на південь у “нове життя”. Однак на той момент молодий хлопець навіть не підозрював, яка біда на нього чекає.
Ближче до півночі Анна спустила вниз драбину і вже збиралася тікати. Раптово двері в келію відчинилися, в неї забігли настоятелька монастиря, батько і сестра Беатріс. Черниці схопили дівчину. Альбрехт почав нещадно бити дочку, вона, знепритомнівши від болю, випала з вікна на каміння.
Привівши бідну Анну до тями, їй винесли варварський вирок і повели в підземелля при монастирі. Там поруч із нішею вже стояв готовий розчин, підготовлені цегла і кельма. Сестри закували руки дівчини у два залізні кільця, вбиті в ніші стіни. Потім камінь за каменем почали зводити щільну стіну. Анна кричала, благала, просила не робити цього, однак благання та сльози не пом’якшили серця жінок.
Альфред твердим кроком вийшов на вулицю і був дуже радий, бо помстився всім. Біля одної зі стін він побачив труп, який лежав обличчям донизу. Чоловік повернув його ногою і подивився на закривавлене обличчя, і тут у Піппінгера перехопило подих і дуже сильно заболіло серце — це був його єдиний син, якого він убив своїми ж руками. Як виявилося, Віпрехт і Фрідріх в останню мить помінялися ролями, і Віпрехт вижив, оскільки залишився у возі. В одну мить через злість, жагу до помсти, Альфред Піппінгер позбувся найдорожчого. До кінця своїх днів чоловік не міг простити собі цей вчинок, проте життя дітей він повернути не міг.