Ім’я Віктора Франкла відоме далеко за межами Відня. Він талановитий психіатр, невролог, філософ, який допоміг тисячам людей з алкогольною та наркотичною залежностями. Крім цього, Франкл займався науковими дослідженнями, націленими на запобігання суїцидів серед партнерів. На думку лікаря, причина самогубств крилася у відсутності мети й розуміння, що людина комусь потрібна. Детальніше про життя та діяльність Віктора Франкла читайте тут viennaka.eu.
Дитячі та юнацькі роки
Народився Віктор 26 березня 1905 року у Відні. У єврейській родині він був другим із трьох дітей. Батько хлопчика працював у Міністерстві соціального захисту, мати також перебувала на державній службі. Ельза, мама Віктора, була добросердою, порядною і скрупульозною, а тато Ґабріель мав дуже запальний характер. Одного разу в пориві гніву він зламав спину молодшому сину. Проте незважаючи ні на що, батьки дуже любили своїх дітей і намагалися дати їм усе найкраще, виховуючи їх у справедливості.
З трирічного віку Віктор мріяв стати лікарем. Бувши підлітком, перед закінченням гімназії юнак написав свою першу наукову працю “Психологія філософського мислення”. Далі хлопець вступив на медичний факультет Віденського університету, звідки вийшов дипломованим фахівцем у галузі психіатрії та неврології.
Кар’єра в неволі
Професійна біографія вченого бере свій початок із далекого 1920 року. Саме в цей період він опублікував свою психологічну програму, спрямовану на допомогу молоді. У 1933 році молодий лікар очолив відділення з профілактики суїцидів в одному з австрійських медичних закладів.
Франкл був дуже хорошим фахівцем, який заглиблювався у проблему кожної пацієнтки. Завдяки цьому він допоміг позбутися суїцидальних думок понад 20 тис. жінкам.
Коли Австрія увійшла до складу Німеччини, лікарям єврейського походження суворо заборонили лікувати арійців. У період з 1938 року до 1939 рік Франкл вів приватну практику, а в 1940 році був призначений головним лікарем неврологічного відділення клініки Ротшильда, де лікували євреїв. У той складний період талановитих лікарів репресували нацисти. У зв’язку з цим Віктору доводилося працювати психіатром і нейрохірургом.
У 1941 році у Франкла з’явився шанс вирушити до Америки, покинути окупований Відень, проте він не скористався ним. В Австрії залишалися його літні батьки, які потребували догляду. У 1942 році всю сім’ю відправили до чеського табору “Theresienstadt”, який відрізнявся від інших. У ньому працювала синагога, театри, виставки. Однак не все було так, як здавалося на перший погляд.
Під “гуманізмом” гітлерівців ховалася гірка правда. Після недовгого перебування в “Theresienstadt” ув’язнених відправляли до таборів смерті. Незабаром Франкла перевели в менш жорсткий Аушвіц, а потім в одну з в’язниць Дахау. У кожному таборі чоловік нарівні з іншими ув’язненими виконував важку роботу, зокрема займалися укладанням рейок. Але вечорами, Віктор “лікував душі” своїх товаришів, читаючи лекції з психології.
Людям, які втратили сенс життя в ув’язненні, Франкл пропонував методику аутотренінгу. Вона полягала в тому, що кожен мав уявити, що незабаром подолає всі біди й опиниться поруч зі своїми близькими. Застосувавши цей метод на собі та інших, психіатр дійшов висновку, що якщо в людини є сенс життя, то вона духовно сильна. Крім цього, така людина здатна легко знайти вихід із найскладніших ситуацій. Згодом теорія лягла в основу книжки “Der Mensch vor der Frage nach dem Sinn” та деяких інших робіт.
У 1945 році Франкла та інших в’язнів, які вижили, звільнили з табору війська США. Після чого він продовжив свою науково-публіцистичну діяльність.
У 1946 році Віктора призначили завідувачем Віденської психотерапевтичної клініки. Там він почав розробляти різні методи лікування психічно хворих людей. Таким чином, найефективнішим був спосіб “від зворотного”, коли пацієнту з поганою пам’яттю пропонували по кілька разів на день уявляти себе так, начебто в нього дуже хороша пам’ять. Дивно, але після кількох сеансів, було видно значні поліпшення. Також психіатр активно використовував методику логотерапії: хворим по декілька разів повторювали, що вони розумні, у них висока працездатність. Поступово людям ставало краще.
Особисте життя психіатра
У 1941 році Віктор одружився зі своєю колегою медсестрою Тіллі Гроссер. Незабаром після весілля жінка завагітніла. Якраз у той період наростала репресія щодо євреїв, тому подружжя вирішило зробити аборт. Потрапивши в концтабір Тіллі вбили. Віктор дуже любив свою дружину, він часто говорив із нею у своїй уяві. Напевно це і підтримувало його в найважчі хвилини ув’язнення. Книгу “Лікар і душа” Франкл присвятив своїй коханій.
У 1947 році Віктор запропонував руку і серце Елеонорі Швіндт, з якою прожив до кінця своїх днів. Незабаром у них народилася донька.
Крім написання наукових праць, допомоги людям Віктор складав музику. Він цінував гумор, гру слів, а свої лекції доповнював анекдотами. Також чоловік обожнював міцну каву. У кожну поїздку брав таблетки кофеїну на випадок, якщо йому подадуть недостатньо міцний напій. Помер великий психіатр 2 вересня 1997 року від серцевої недостатності.