Єва Рідл — це жінка, яка сама навчилася створювати унікальні колекції одягу. З любов’ю та трепетом вона підходила до своєї роботи й завдяки цьому змогла стати популярною не лише у Відні, а й далеко за його межами, пише viennaka.eu.
Дитинство, навчання
Народилася Єва в Оттакринзі 3 лютого 1931 року. Її батько Адольф Флассиг працював автомеханіком, а мати займалася вихованням єдиної доньки. З ранніх років Єва познайомилася з віденським модерном, який став зразком для її майбутньої творчості.
Її дід Йоганн Флассиг був директором Віденської міської залізниці, а батьки мешкали в його службовій квартирі в будівлі вокзалу, яку звели в 1895 році за проєктом Отто Вагнера. В одному зі своїх інтерв’ю Єва згадувала, що висота кожної кімнати становила 6 метрів, всюди були красиві орнаменти.
Коли Єві виповнилося 4 роки, батьки вирішили розвинути в доньці акторський талант. У період з 4 до 7 років Єва зіграла безліч дитячих ролей у театрі “Burg” у таких виставах як: “Der Biberpelz”, “Peterchens Mondfahrt” та інших.
У шкільні роки у Єви почали проявлятися схильності до математики, технічних наук, це спонукало її вступити до Віденського хімічного промислового інституту.
У 1954 році здобувши вищу освіту, Єва кілька років працювала в хімічній промисловості. У 1957 році вийшла заміж за ветеринара Алоїса Халаму. Незабаром у них народилося двоє дітей.
Особисте життя
У 1960 році Єва познайомилася з віденським художником гобеленів Фріцом Рідлем. У чоловіка була своя майстерня в третьому районі. Влітку у 1967 році Єва розлучилася з чоловіком. Вона залишила позаду минуле і супроводжувала Фріца Рідля в його виставковому турі по США і Мексиці, де він хотів відкрити фабрику з виробництва гобеленів.
Однак Єві довелося через кілька місяців знову повернутися до Відня через синів. У 1968 році Фріц приїхав до неї, і вони одружилися, проте стосунки виявилися недовгими. Після його поїздки до Мексики пара розлучилася. Єва залишилася у Відні й почала працювати у фармацевтичній промисловості.
У 1970 році вона познайомилася з Гайнцем Соботою, віденським дрібним злочинцем і сутенером. Ці стосунки також були приречені.
Кар’єра дизайнера
У 1973 році Єва приєдналася до команди дизайнерів віденської художниці з текстилю Весни. У нещодавно заснованій нею студії займалися трафаретним друком, дизайном одягу, інтер’єру. У 1976 році вона відкрила власну справу. У віці 45 років вона стала професійним дизайнером. Її першим великим замовленням стало оформлення інтер’єру в готелі “Вілла Моцарт” у Мерано і готелі “Король Угорщини” у Відні. У цих закладах вона змогла реалізувати унікальний дизайн у традиціях Віденського Веркштетта.
За наступні два десятиліття Рідл зробила багато робіт у найрізноманітніших галузях дизайну. Крім дизайнів інтер’єру для готелів були створені концепції приватних квартир, меблі та інше. Пізніше вона зайнялася розробкою малюнків килимів і візерунків для декоративних тканин.
У 1979 році вона відкрила свою першу студію в районі Шпіттельберег, за її ініціативою були проведені перші ремісничі ярмарки в районі, який тоді ще тільки розвивався.
У 1980 році у творчості Рідл почали проявлятися ноти культур Далекого Сходу. У цей період вона створила колекції одягу: “NŌ FASHION”, “East of Fashion”, засновані на традиційних оригінальних фасонах японського, китайського, монгольського одягу. До неї увійшли жіночі кімоно.
Слідом розпочалася розробка дизайну сумок, взуття, капелюхів, парасольок. З 1981 року свої колекції Єва почала продавати у власному магазині, який був розташований на вулиці Ротентурмштрассе. У 1988 році Єва Рідл придумала “віденські художні сорочки”. Для цього вона переробила сюжети зображень, взятих у музеях, і надрукувала їх на футболках, які в той період вважалися “некультурними”.
Усі роботи Єви Рідл демонструють її любов до геометрії, ясності та функціональності в поєднанні з високою якістю виконання, якою вона сама займалася. Її роботи засновані на точних переважно симетричних конструкціях, намальованих за допомогою лінійки й циркуля.
У січні 1996 року Єва Рідл померла, залишивши за собою велику дизайнерську спадщину. Всі випущені нею колекції зберігаються у Віденському історичному музеї.