Анна Шапіре — жінка з сильною харизмою, яка ніколи не боялася висловлювати свою думку. Її інтелектуальна біографія приємно вражає своєю багатогранністю. Жінка, яка жила в різних європейських містах, була феміністкою, літературознавицею, поетом. Завдяки своєму сильному характеру вона подолала багато труднощів, пише viennaka.eu.
Дитинство, робота
Народилася Анна 13 вересня 1877 року у місті Броди в Галичині. Анна наймолодша серед п’яти дітей у родині. Мати Анни володіла землями, а батько Ансельма — займався торгівлею. Це була світська освічена єврейська сім’я, в якій доньки навчалися у німецького репетитора.
У середині 1890 року Шапіре переїхали до Гамбурга, де Анна спочатку навчалася в комерційному коледжі, а потім почала працювати офісним клерком у компанії Едісона.
Незабаром вона стала активним профспілковим діячем і політичним публіцистом. У 1898 році в соціал-демократичному журналі “Die Neue Zeit” Шапіре опублікувала критичну рецензію на книгу Еллен Кі “Mißbrauchte Frauenkraft”.
Вона критикувала знаменитого шведського педагога-реформатора і рішуче висловила свою думку щодо відмінностей між жіночими почуттями та чоловічими. Вона стверджувала, що вирішальним чинником емоційного життя є не гендерні відмінності, а економічні умови.
Анна часто збирала мітинги, демонстрації, писала скандальні публікації в журналах, у яких намагалася довести, що жінки мають точно такі ж права, як і чоловіки. У 1904 році поліція, накопичивши достатньо компрометувальних матеріалів проти Шапіре, депортувала молоду жінку з Гамбурга.
Після цього інциденту їй дозволили повернутися лише на деякий час для догляду за хворим батьком. З цієї причини Анни не було на похороні батька, який помер у психіатричній лікарні.
Життя у вигнанні
У 1904 році Шапіре переїхала жити до родичів у Відень. У наступні роки вона читала там лекції переважно на запрошення соціально-демократичних і жіночих об’єднань. Таким чином, Шапіре стала невіднятною частиною літературного життя дунайської метрополії. Крім публікацій і лекцій Анна приділяла багато часу навчанню.
Її академічна кар’єра характеризувалася не лише широкими інтересами, а й обмежувальними умовами для жінок, яким не дозволялося навчатися в університетах. У зв’язку з цим, вона змінювала місця навчання.
З 1900 року Шапіре вивчала літературу і філософію в Парижі, Відні, Берні. У 1906 році вона написала дисертацію на політичну тему “Der Arbeiterschutz und die Parteien im deutschen Reichstag” і отримала диплом з відзнакою.
Восени 1907 року Анна вийшла заміж за Отто Нейрата, який був молодший за неї на 5 років. У наступні роки Анна підписувала свої публікації як Шапіре-Нейрат, вона продовжувала працювати перекладачем, журналістом, прозаїком, феміністським публіцистом.
Її творчість, написана за 14 років, вражає різноманітністю. Вона опублікувала том віршів, безліч оповідань. У центрі її літературних публікацій були завжди жінки.
Попри безліч тематичних напрямків, Анна Шапіре завжди залишалася аутсайдером суспільного життя: як жінка, єврейка, феміністка.
Анна практично все життя через гендерну нерівність перебувала в пошуку себе. Вона неодноразово пропонувала свої роботи різним видавництвам, часто отримувала відмову. Анна робила багато спроб, щоб жінки отримували належний соціальний захист.
22 листопада 1911 року в 34 річному віці Анна Шапіре раптово померла. Після народження дитини в неї лопнув тромб, і стався крововилив у мозку. Врятувати жінку не вдалося. У 1934 році чоловік Анни, забравши сина, вимушено залишив Відень через диктатуру і політичні переслідування.