А чи знали ви, що у Відні були відьми? Вони нічим не відрізнялися від звичайних людей, жили, виховували дітей, займалися улюбленими справами. Тільки от чаклувати доводилося так, щоб ніхто навіть не здогадувався.
Віденці вкрай негативно ставилися до відьом і чаклунства, і дуже часто звинувачували ні в чому невинних людей. Якщо з’ясовувалося, що людина причетна до “чорних справ”, то її доля була вирішена. Зізнання змушували робити під тортурами, і якщо дивом вдалося вижити після каторжних мук, людина була виправдана від звинувачень, вона ставала вигнанцем у суспільстві, пише viennaka.eu.
Як знаходили відьом у Відні?
Найпоширенішими звинуваченнями в суді над відьмою були: договір з дияволом, втеча відьми, шабаш, читання заклинань. При цьому найбільше покарання доводилося нести за звинувачення в договорі з дияволом. Адже це означало, що людина відреклася від Бога. З цієї причини чаклунів, відьом прирівнювали до єретиків.
Жінок, які укладали договір з сатаною, виявляли за певними ознаками: бородавками, рубцями, родимими плямами, фізичними вадами.
Всупереч поширеній думці про те, що суд над відьмами проводили в “темні віки”, більшість задокументованих процесів над відьмами відбувалася між 1570 і 1690 роками, тобто в наш час. Останню ймовірну відьму було страчено в 1793 році на території нинішньої Польщі.
Порівняно з іншими містами Австрії у Відні було дуже мало страт відьом, і тільки одне зі звинувачень призвело до спалення “чаклунки”.
Біографія Елізабет Плейнечер
Елізабет Плейнечер народилася в 1513 році. Мала двох дітей: сина Ахатія та доньку Маргарет, яка була одружена з фермером Георгом Шлюттербауером. Доля доньки жінки склалася сумно, при народженні четвертої дитини Маргарет померла. Перед смертю вона просила, щоб дитину Анну виховувала її бабуся, тобто Елізабет. Оскільки її батько, Георг Шлюттербауер дуже сильно пив. Бажання покійної було виконано, Анна справді зростала зі своєю бабусею.
Коли Анні виповнилося 17 років вона почала жити зі своїм батьком, він захотів відправити її працювати в іншу країну на ферму. Однак для дівчинки це виявилося сильним потрясінням, вона не хотіла собі такого життя. Раптово під час сварки з батьком в Анни почалися судомні напади. Георг після цього звинуватив Елізабет Плейнечер бабусю дівчинки в чаклунстві. Він вважав, що вона зачарувала Анну та інших дівчаток з села, віддавши їхні душі дияволу.
Елізабет на той момент виповнилося 70 років, жінка вела звичайне розмірене життя. Спочатку вона не сприймала погрози серйозно і стверджувала, що Анна почала страждати нападами тільки відтоді, як почала жити з батьком. Однак Шлюттербауер надав звинуваченню розголосу. Елізабет була протестанткою, а це вже вважалося підозріло (на той момент жителі Австрії були переважно католиками).
Дуже швидко містом поповзли чутки, що нібито Елізабет водила Анну на лютеранські меси, зачарувала її й віддала душу дівчинки дияволу. Як і більшість жінок того періоду, Елізабет була знайома з лікуванням травами, а це ще одне пряме свідчення, що вона напевно була відьмою.
Спочатку Елізабет намагалася уникнути звинувачень, але доказів виявилося дуже багато. Анну, “одержиму дияволом”, спершу перевезли до Маріацелля та Санкт-Пельтена і в обох містах провели екзорцизм (у католицькій церкві священнослужитель здійснив особливий молитовний обряд). Коли її стан покращився, дівчинку доправили до Віденської міської лікарні й продовжили лікування.
У спробах порятунку душі Анни, у Відні з нею провів бесіду єпископ Йоганн Каспар. Простодушна наївна дівчинка зізналася у всьому, що хотів почути єпископ. Вона розповіла, що її бабуся тримала в будинку мух і змій, які перетворювалися на чортів, а до неї постійно приходив чорношкірий чоловік і лягав з нею в ліжко. Крім цього, бабуся зачарувала Анну яблуками, три з них вона з’їла, а коли доторкнулася до четвертого, у неї почалися епілептичні напади. Відтоді стало зрозуміло, що Елізабет Плейнечер відьма і вона має постати перед судом.
День суду
Після цього зізнання Елізабет доставили до віденського Malefizspitzbubenhaus, де її допитали. Пройшовши через жорстокі випробування з переломами кісток і внутрішньою кровотечею, Елізабет, зрештою, зізналася, що вона відьма, адже це було простіше, ніж терпіти нелюдські знущання над собою.
27 вересня її відвели на гусяче пасовище, де мали спалити. Оскільки через тортури вона не могла йти самостійно, її прив’язали до дерев’яної дошки й на коні потягли до місця страти. Там жінку спалили живцем.
Елізабет Плейнечер була приречена через кілька факторів: заздрістю зятя, який після її смерті успадкував її маєток, хворобою онуки та своєю вірою.
Лише тільки в 1787 році імператор Йосиф II поклав край цьому жорстокому полюванню на відьом. На той час у Європі було звинувачено в чаклунстві й страчено від 30 000 до 6000 осіб, тільки в Австрії вбили 1000 жінок.
У сучасній Австрії більше немає ніякого полювання на відьом, але деякі люди досі бояться чужих культур або людей, які думають і мають дещо інший вигляд.