У 19 столітті до похоронної процесії ставилися дуже серйозно. Всі присутні на церемонії зобов’язані були дотримуватися дрес-коду, який постійно змінювався і був трохи екстравагантним, пише viennaka.eu.
Поширені вбрання
Журналістка Рене Френсіс у журналі “Wiener Mode” за 1889 рік писала, що найпопулярнішим одягом для похорону були сорочки, корсети, панчохи й навіть підспідничники.
У колекції Віденського музею моди, яка є однією з найбільших у Європі, зібрані унікальні вбрання, які вдягалися в день жалоби: сукні, прикраси, квіти, капелюхи, вуалі. Їх носили з другої половини 19 століття.
Варто зазначити, що чорного кольору траурне вбрання стало популярним тільки на початку 19 століття. Носіння чорного кольору, який символізує смерть, швидкоплинність життя, почалося в Європі ще з Середніх віків.
Однак вбрання цього кольору було доступним лише для багатих людей, оскільки фарбування одягу в чорний колір забирало багато часу і коштувало дорого.
Траурний одяг давав змогу людям висловити біль втрати й водночас виявити повагу до покійного.
Похоронні процесії в аристократичних і буржуазних сім’ях були дорогою справою. Окрім витрат на похорон, усі родичі та слуги мали бути вбрані відповідним чином.
Суворий дрес-код
Траурне вбрання мало обиратися строго за правилами, особливо це стосувалося жінок. Фасон суконь мав бути суворим, серйозним, відповідним до сумної події, але водночас мати “урочисту елегантність”. Місцевий журнал “Wiener Mode” публікував на своїх сторінках серію порад щодо вибору вбрання на похорон.
Однак якщо аналізувати інформацію в інших модних журналах 19 століття, то можна помітити, що траурні сукні відповідали нинішньому віянню моди. Щодо матеріалів, з яких їх шили, то варто відзначити: матову вовну та англійський креп. Ці два види тканини мають неяскраве хвилясте плетіння і були ідеальним варіантом для пошиття траурних суконь.
Щодо періоду жалоби, то він тривав залежно від родинних зв’язків. Приміром, вдова мала страждати за чоловіком 1 рік і 6 тижнів, за батьками та свекрами — один рік, за дітьми, бабусями, дідусями, братами та сестрами — три місяці.
У період глибокої жалоби вдови носили довгі сукні, пальта, накидки, жакети з чорних вовняних тканин або англійського траурного крепу. Таким вбранням віддавали перевагу близько 6 місяців.
Важливим головним убором був капелюх, зшитий з англійського крепу з довгою вуаллю, що закривала обличчя. Доповнювали траурний образ чорні рукавички зі шведської шкіри.
Щодо аксесуарів, то кожна жінка мала мати носову хустинку з широкою чорною облямівкою, парасольку з матового шовку або англійського крепу.
Якщо на вулиці спекотна погода, то важливим аксесуаром було чорне віяло, виготовлене зі страусового пір’я, закріпленого на дерев’яній рамі. Через три місяці після похорону жінкам дозволялося носити чорні сукні з дрібним малюнком, фетрові або солом’яні капелюхи оздоблені крепом або марлею.
Через 6 місяців після похорону жінкам дозволялося носити сукні білого, сірого, фіолетового кольору з різними малюнками. Важливо щоб парасольки були сірим кольором, а віяло біле з чорною облямівкою.
Аксесуари та прикраси
Жінки повинні були в цей сумний період уникати яскравих, блискучих прикрас. Золоті вироби практично рік не можна було носити. Замість них багаті дами надягали прикраси з натуральних каменів, найчастіше перевагу віддавали гагату. Ті, у кого не дозволяли фінанси придбати собі виріб з натурального каменю, купували імітації, створені з почорнілого дерева, гуми.
У період жалоби заборонялися будь-які веселощі, вдова не мала права відвідувати вечірки, ходити в оперу чи театр. Після року жалоби можна було повертатися до повноцінного життя.